LINA KOSTENKO
Ucrania 1930
Poeta ucraniana. Es la principal representante de los poetas ucranianos de los sesenta conocidos como Shestydesiantnyky. Este grupo empezó a publicar durante los años 50 y alcanzó su clímax a principios de los sesenta.
Considerada la referencia femenina más importante de su generación debido a su cultura universalista y a un estilo profundamente renovador, por lo cual la crítica soviética le acusó de alejarse de los valores del realismo socialista y practicar un "formalismo decadente".
Es autora de los libros de poemas:
Rays of the Earth (1957)
Sails (1958)
Wandering of the Heart (1961)
On the Shore of the Eternal River (1977)
Originality (1980)
Marusia Churai (1979)
Garden of Unthawed Sculptures (1987)
The King of the Lilacs (1987)
Selected Works (1989)
En 1979 publica Mariusia Churay, una novela en verso por la cual recibe en 1987 el Premio Nacional de las Letras Ucranianas Taras Shevchenko.
PASAJE DE LA TORMENTA
Tan lejano
y de pronto -amenazante,
un enjambre de nubes ahogará el horizonte,
la tierra suspirará profundamente y con ardor
impregnando los cerezos de ozono.
Me siento destemplada,
oprimida,
amenazada,
vapores liliáceos tiñen a los arbustos,
zumban los bosques,
rechinan los somorgujos del robledal,
en el firmamento se tejía un lluvia brocada.
Posó la tormenta una palpitante mano
sobre la dorada cabeza de la ira,
a mí, en cambio, nunca se me permitirá soñar
con el ciego estallido del puro apasionamiento.
La tormenta me intimida con sus truenos,
un dolor encadenado se cierne sobre zancos,
que degusten su sensación las multitudes,
mientras tú, fuerza de los elementos, -¡amas, si ama!
Amo
al extraño,
de repente -amenazante,
añoro la delgada languidez de las suscripciones,
en el telégrafo de la tempestad por encima del vacío
envío a través de la noche telegramas-relámpago.
[http://www.poesiademujeres.com/2013/09/pasaje-de-la-tormenta.html]
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
© Ліна Костенко. Всі права застережені.
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.
© Ліна Костенко. Всі права застережені.
ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ
Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов'ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
© Ліна Костенко. Всі права застережені.
No hay comentarios:
Publicar un comentario